Про УКРЛІТ.ORG

Піраміда

C. 1

Ячейкін Юрій Дмитрович

Твори Ячейкіна
Скачати текст твору: txt (82 КБ) pdf (134 КБ)

Calibri

-A A A+
Розділ 1. ЛЮДИНА, ЩО БАЖАЛА ПОСТАРІТИ

Літак ледь одірвався од бетонної смуги, як Миколу охопило дивне почуття. Усе його тіло ніби втратило вагу і забриніло якоюсь легкою незвичайною радістю. «Мабуть, це радість птаха, — подумав він, — володаря безмежжя простору…» А повітряний лайнер стрімко здіймався до Сонця.

Це був перший день Миколиної відпустки. І вранці було навіть якось дивно, що не треба втискатися в переповнений вагон метро, поспішаючи до інституту, не треба порпатися в архіві, нишпорити по полицях інститутської бібліотеки, шукаючи хоч якихось аргументів з відомих або маловідомих джерел для своєї, за визначенням його наукового керівника професора Бородая, «геть химерної» гіпотези.

Бездумно, завченими рухами прибрав ліжко, ранкову гімнастику робив якось повільно, не з тією похапливою енергійністю, як, скажімо, вчора, бо ж нікуди було поспішати.

Раптом у двері подзвонили.

— Хто? — запитав він.

— Телеграма! — гукнув за дверима чоловічий голос.

Телеграма виявилася від його друга шкільних років Сергія Ткачука. Цей кримський чаклун, як завжди, сипав загадками: «Сідай на літак. Є нагода відкоркувати пляшку шампанського. Сергій». Та для Миколи її зміст не становив таємниці. «Мабуть, Сергій таки домігся свого, і біовізор діє», — щиро зрадів Микола.

Отож мерщій на аеродром! Квитка нема? А навіщо тоді людині мозок і всіляка там боєздатність?

…І ось він уже летить до друга. На Сергія теж чекає сюрприз, приготовлений уже давненько, — старовинна наукова праця про неможливість передачі думок на відстані. Безумовно, такий дарунок спочатку друга роздратує, та потім він почне з тієї праці донесхочу глузувати. І буде добре. І буде весело! І буде щиро, як і ведеться у старих друзяк!..

— А здорово ви придумали! — раптом почув він захоплений дитячий голос.

Микола озирнувся. Ліворуч сидів хлопчина років дванадцяти і, як кажуть, їв Миколу очима. Здавалося, від радості він от-от почне стрибати.

До цього Микола зовсім не звертав уваги на пасажирів. У салоні були створені всі умови для відпочинку. Можна було відкинутися на спинку крісла, насунути козирок і спокійно дрімати під його захистом. Микола дивився собі в ілюмінатор, його не вабила навіть програма кольорового телевізора, що яскраво поблимував над входом до кабіни пілотів.

І раптом цей хлопець…

— А ти що, читаєш думки на відстані? — посміхнувся Микола.

— От ви смієтеся, — ображено сказав хлопець. — А якби я був дорослим, — у голосі його виразно забриніла заздрість, — я, може, теж був би вченим. І, може, це я, а не ви, придумав би!

— Ви не дивуйтеся, він у мене теж єгиптолог, — пояснив Миколі кремезний чоловік з короткою щіткою чорних вусів. Хлопець, очевидно, був його сином. Вусань поклав йому на плече руку і пригорнув до себе. — Не заважай дядьку Миколі, — сказав він.

«Ні, вони таки справді читають думки! — вражено подумав Микола. — Звідки вони знають, як мене звуть? Звідки вони знають, що я вчений? Звідки вони знають, що я єгиптолог?»

Чоловік з вусами, очевидно, здогадався про ці три «звідки».

— Кілька хвилин тому вас відрекомендували по телевізору, — відповів він на німі запитання вченого.

Микола вп’явся очима в кольоровий екран. Так, це був він. Чорний костюм, похмуре обличчя… А загалом — несолідний, хлоп’ячий вигляд. А вже як Микола намагався надати собі серйозного і авторитетного вигляду, коли оператори з хронікальної студії приїхали були в Експериментальний інститут історії людини…

Микола, той, що був на екрані, говорив навіть з якоюсь легковажністю:

— Вже попереднє вивчення тектонічних змін не може не навести на думки про катастрофу. Звичайно, гіпотеза ще потребує багатьох уточнень, але я вже зараз певен, що у далекому минулому Землю відвідали мислячі істоти з іншої планетної системи, і саме тоді сталася остання геологічна катастрофа. Фантазія чи реальність? Це й треба з’ясувати. Я думаю, що на земній кулі є багато слідів їхнього перебування. Але ми або не бачимо їх, або не хочемо побачити. Може, легенда про загибель Атлантиди — теж доказ?

На екрані з’явився ведучий.

— Миколо Андрійовичу, — звернувся він до молодого науковця, — на початку нашої бесіди ви побіжно згадали, що первісним поштовхом, який врешті-решт привів до народження гіпотези, є геометрична будова єгипетських пірамід.

— Так. Хоча спочатку це був скоріше підсвідомий процес…

— А чому саме піраміди привернули вашу увагу?

— Це давня і довга історія. По-перше, піраміди — одне з семи чудес стародавнього світу, а хто ж не звертає уваги на чудеса? — вже зовсім з дитячою щирістю засміявся Микола. — Так-от: це було ще в школі. Мене вразило, що при всій примхливості і фантастичності давньоєгипетської архітектури піраміди, гробниці фараонів, мають точну форму геометричних фігур. Мені здавалося, що ця не пишна, а дуже скромна форма була викликана якимись дуже важливими причинами, ще невідомими науці. Але тоді це було тільки припущення. Випадкове знайомство з проблемами сучасного ракетобудування навело мене на думку, яку й покладено в основу гіпотези…

Ячейкін Ю. Д. Мої і чужі таємниці: Фантаст.-гумор. повісті: Для мол. та серед. шк. віку / Мал. А.П.Василенка. — К.: Веселка, 1989. — 244 с.
 
 
вгору