Леся Українка "Тиша морська" 

В час гарячий полудневий 

Виглядаю у віконце: 

Ясне небо, ясне море, 

Ясні хмарки, ясне сонце. 

Певно, се країна світла 

Та злотистої блакиті, 

Певно, тут не чули зроду, 

Що бува негода в світі! 

Тиша в морі... ледве-ледве 

Колихає море хвилі; 

Не колишуться од вітру 

На човнах вітрила білі. 

З тихим плескотом на берег 

Рине хвилечка перлиста; 

Править хтось малим човенцем, 

В’ється стежечка злотиста. 

Править хтось малим човенцем, 

Стиха весла підіймає, 

І здається, що з весельця 

Щире золото спадає. 

Як би я тепер хотіла 

У мале човенце сісти 

І далеко на схід сонця 

Золотим шляхом поплисти! 

Попливла б я на схід сонця, 

А від сходу до заходу, 

Тим шляхом, що проложило 

Ясне сонце через воду. 

Не страшні для мене вітри, 

Ні підводнії каміння, — 

Я про них би й не згадала 

В краю вічного проміння.