Олександр Олесь «Наші предки — слов’яни» 

Над озерами, річками, 

На полянах лісових, 

На стрімких високих горах, 

На просторах степових, - 

Де лише сіріє стежка 

Або вкрився збіжжям лан, 

Скрізь розкидались оселі 

Наших прадідів-слов'ян. 

Оселялись цілим родом: 

Що людина, як одна?! 

Кревні люде - рід складали, 

Кревні роди - племена. 

Наймудріший і найстарший 

Цілим родом керував, 

Видавав щодня накази, 

Правив, милував, карав. 

Кожне плем'я мало князя, 

Князь судив, водив на бій, 

Першим був він у відвазі 

І у мудрості своїй. 

А коли ставав нездатним 

До ладу і боротьби, 

Віче іншого на князя 

Вибирало без журби. 

На річках, високих горах, 

Серед багон і болот 

Городи, міцні твердині 

Будував собі народ. 

Коли ворог йшов війною, 

Метушилось все, як рій, 

Замикалися ворота, 

Починався лютий бій. 

Бились, кидали каміння, 

Крізь баркан29 окріп лили, 

Попіл сипали у очі, 

Гострі кидали коли... 

...Ось і ворога відбито. 

Все минуло: гнів і жах... 

Кревні плачуть над борцями, 

Що звалилися в боях. 

І дають їм у могилу 

Зброю, вбрання і харчі, 

Щоб вони не знали лиха, 

На тім світі живучи. 

На сумних могилах тужать 

І справляють тризну там, 

І несуть на сизі гори 

Жертви праведним богам. 

Але все поволі, тихо 

Тоне в річці забуття, 

І на березі зеленім 

Квітне радісне життя... 

На луці палає ватра, 

На луці ідуть танки. 

Тут в вінках цвітуть дівчата, 

Там співають парубки. 

В сю таємну ніч Купала 

В лісі папороть цвіте, 

Розцвітає, обсипає, 

Цвіт-проміння золоте. 

Промовляє звір до звіра, 

Хто підслуха мову їх, 

Хто у лісі найде квітку, 

Найде скарбів цілий міх. 

А пісні все далі ллються, 

Вже поблідли і зірки, 

А ще огнища палають 

І мережаться танки. 

На кийки стоять схилившись 

Бородаті віщуни 

І розказують, що буде 

І з якої сторони. 

Роздають недужим зілля, 

Щось шепочуть і плюють... 

Сих водою напувають, 

Тим камінчики дають. 

І здається, з лісу вийшов 

На узлісся лісовик. 

Став, заслухавсь, задивився... 

Стрепенувсь і знову зник. 

І здається, щойно бігли 

Тут русалки польові 

І розсипали зі сміхом 

Самоцвіти по траві. 

Але схід зайнявся сонцем, 

Хмари в золоті, в огні... 

І самотньо одцвітають 

Зблідлі ватри30 вдалині.