Олександр Олесь «Микита Кожум’яка» 

Убивши князя Святослава, 

Печеніги раз у раз 

Йдуть ордою на Вкраїну, 

Раз у раз грабують нас 

І тепер їх шатра сірі 

Вкрили луг над Трубежем, 

Печеніги знов з’явились 

І погрожують мечем. 

Наші ждуть. Але боїться 

Печенізький хан іти, 

Йому хочеться без бою 

Перемоги досягти. 

Є один вояк у його 

Втроє дужчий за вола... 

«Хай він б’ється», — хан хитрує 

І до князя шле посла. 

«Чи не викличем ми, князю, 

Гніву праведних богів, 

Коли річку почервоним 

Кров’ю наших вояків?! 

Краще ми розв’яжем сварку 

Славним герцем двох борців: 

Коли твій борець подужа, 

Я скорюся без боїв». 

Князь погодивсь, і звелів він 

Найсильнішого знайти... 

Та на герць ніхто в державі 

Не зважається піти. 

Засмутився Володимир... 

Аж прийшов якийсь дідусь: 

«Син побореться, мій князю, 

І поборе, побожусь. 

З ним колись ми посварились, 

Пам’ятаю, як тепер, 

М’яв він шкуру, так, повіриш, 

Спересердя всю роздер». 

Привели до князя хлопця: 

Соромливий, мовчазний, 

Невисокого і зросту, 

Хоч доволі кремезний. 

«Може, хочеш, князю, 

Чи міцна моя рука, 

Роздражніть на пробу жаром 

Найсильнішого бика». 

Роздражнили. Бик на хлопця, 

Але той схопив за бік 

І кавалок м’яса вирвав... 

Бик упав і кров’ю стік. 

«Добре!» — князь сказав до хлопця, 

А військам своїм звелів, 

Щоб озброїлись і ждали 

Щохвилини ворогів. 

Третій довгий день минає 

І ідуть борці на бій, 

Князь і хан собі гадають: 

«Хто поборе — твій чи мій?!» 

Печеніг угледів хлопця 

І сміється: «От, дурне, 

Подолати, побороти 

Воно думає мене!!» 

Не злякався Кожум’яка 

І боротися почав. 

Повертав борця і важив, 

Потім, наче кожу, м’яв. 

І нарешті, наче бочку, 

Ухопив і кинув вмить. 

На землі без руху мертвий 

Печеніг-борець лежить. 

І на тім славетнім місці, 

Де страшний борець упав, 

На тім місці Володимир 

Переяслав збудував.