КВІ́ТЕНЬ, тая, ч. Четвертий місяць календарного року. Листи Ваші одібрав: від 25 лютого.. і від 2 квітня (Мирний, V, 1955, 429); То був квітень, бо було цвітіння, Парування та буяння сил (Рильський, І, 1956, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 4. — С. 134.
кві́тень — четвертий місяць календарного року, другий місяць весни; народні назви місяця — цві́тень, красене́ць, водолі́й, леле́чник, пусту́н, ка́пельник; у квітні предки вшановували велику Береги́ню-Ма́тір (див.) — покровительку врожаїв; на честь премудрої Ла́ди (див.) і чарівної Ля́лі (див.) на Красній гірці (див.) водили хороводи й співали пісень; весна приходить повноправною господинею; земля вкривається зеленню, з’являються перші квіти; обіч осель прокльовуються півники, тому кажуть: «З’явилися біля хати півники — весна прийшла на призьбу»; хлібороб готується до виходу в поле; першим висівають ячмінь, про який кажуть: «Кидай мене у болото — виросту, як золото, топчи мене в грязь — будеш, як князь»; починається пора пастівництва; з квітневою порою пов’язані прикмети, — «у квітні ранковий туман віщує ясну погоду»; «сухий квітень — голодний рік»; «коли на Мартина [14 квітня] буде хороша година, то буде хороше на людей і на урожай». У квітні ластівка день починає, а соловей кінчає (приказка); То був квітень, бо було цвітіння, Парування та буяння сил (М. Рильський); Мокрий квітень, сухий май, буде в клуні рай (приказка).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 279-280.