ДОЇЗДИ́ТИ див. доїжджа́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 350.
а
б
в
г
ґ
д
е
є
ж
з
и
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
ДОЇЗДИ́ТИ див. доїжджа́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 350.
Доїзди́ти, джу́, ди́ш, сов. в. дої́хати, ї́ду, деш, гл.
1) Доѣзжать, доѣхать, подъѣзжать, подъѣхать. Не доїздячи верстов зо дві чи зо три до Києва, взяли вони у ліву руку. К. ЧР. 3. Не доїздячи Солодьків, коршма стоїть. Св. Л. 169.
2) Наѣзжать, наѣхать. Ой як узяли наші чумаченьки з під байраку виходити, ой як узяли вражі здобишники частом до нас доїздити. Мет. 454.
3) Дої́хати кінця́. Насолить. А вже я тобі доїду кінця! Ном. № 3651.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 412.