Схилився день на золоті жита,
упало сонце в дніпрові пороги.
Під обріями — куряться дороги,
і хмарою — курява золота.

Женці вертаються із жнива по хатах.
Тремтить в гарячім просторі тривога,
і тіні йдуть по зляканих степах,
степах забутих і проклятих Богом…

Нависла тиша оливом тяжить.
Могила спить… Застигло спіле жито…
Когось скатовано… Когось убито…

Хтось підійма п’ястук в німу блакить…
Над степом вечір мертвенно лежить,
а Схід горить, у хмарах оповитий.