* * *

Вже не прийма земля настирливих дощинок;
Все більше в калюжах шматків небес;
І серед листу жовтого воскрес
Буянням трав пригноблений барвінок.
У хмарах трублять сурми журавлині.
Гаї скидають шати золоті,
І пишно грає барвою на самоті
Зелена хвоя юної ялини.
Тендітні руки вогняного Змія
Все рідше пестять персоньки Землі…
В кирею з сивої імли
Вона вгорнулася, зітхає і німіє…

1915