На дереві жовкне по осені лист…
Свій вік переживши, сідий бандурист
      Підвіконню пісні співає.
Біжить чередою за ним дітвора,
Сідого проводять з двора до двора,
      А дід на бандуру їм грає:
Під звонкії струни гетьмани встають,
І прадіди в струнах бандури живуть,
      І дишуть холодні могили:
Бринчать,— як козаки боролись з врагом.
І як під широким московським орлом
      Козаки нагрілись, спочили.—
Ті давні набіги, ті давні борби
Остались у головах старців сідих —
      Там дідівська давність схована…
Дід строїть бандуру; пробіг по струнах —
І струни говорять в костистих руках,—
      І старець співа про Богдана:

«Обріс мохом сірий камінь, в полі лежачи,
Зажурились козаченьки, дома сидячи.
      Дім — пан робочому;
      Козакові охочому —
      В полі погулять! (2)

Закрякали ворононьки над Батурином,
Їдуть козаки на радоньку з паном гетьманом.
      Кра! Кра! — з сього краю
      Козак піде по Дунаю —
      Будем проводжать! (2)

Розпустилися парості в ясної зорі,
Затрубили в жерстяний ріг в гетьманськім дворі.
      Блись! Блись! — зірка встала,
      Світлий волос розчесала:
      Мирові не буть! (2)

Заіржали кониченьки у ясел стоя,
Зготовлена козаками дорожня зброя.
      Спис, шабля гостренькая,
      І рушниця цілкенькая,
      І козацький кнут. (2)

Задзвонили в Батурині у великий дзвін:
Прощається із Богданом ввесь гетьманський двір
      Йде рада за гетьманом —
      За Богданом добрим паном
      В поход проводжать. (2)

Закричали сірі гуси, в вирій летючи;
Заспівали козаченьки, в похід ідучи,—
      Крик! Свист! Музика грає;
      В вітрі короговця має;
      Коники іржать. (2)

Кругом поле широкеє рястом зацвіло:
Не ряст — військо гетьманськеє у похід вийшло.
      Під ним земля дрижить;
      Курява стовпом стоїть,
      Хмари вслід ідуть. (2)

Попереду сам Богданко конем виграє;
Він до синього до моря степом прямує —
      Ідуть моря оглядати,
      Жупанів набирати,
      Грошей нагрібать! (2)

Тричі місяць роги зводив, тричі полоскавсь:
З козаками додомоньку гетьман не вертавсь.
      Батурин снігом вкрився;
      Десь Богданко забарився —
      Додому нема. (2)

На четвертий жерстяний ріг в полі заревів:
То Богданко із походу веде козаків —
      Звісивши головоньку,
      Ідуть коні додомоньку,
      Козак утомивсь. (2)

Віталися козаченьки дома з батьками;
А на дворі на гетьманськім музики грали;
      Козаки сходилися,
      Сріблом, злотом ділилися,
      Пили, гуляли. (2)

Після зими й негодоньки зацвіли садки;
Після війни — відпочили дома козаки:
      Козак світом мутить;
      Дома п’є та уси крутить —
      Та все не ґуля!» (2)

Село Милюшки, 1830