Про УКРЛІТ.ORG

Під крижаним щитом

C. 1

Бережний Василь Павлович

Твори Бережного
Скачати текст твору: txt (234 КБ) pdf (224 КБ)

Calibri

-A A A+
«…Звістка про це відкриття блискавично облетіла планету. Інтернаціональна Рада одностайно прийняла розгорнуту ухвалу про Антарктиду, а також вжила запобіжних заходів стосовно навколосонячного простору.. »
(З відеострічки «Хроніка-2300»)
І

Никифор дивився, як вона поспішає до свого апарата, — ноги в чорних панчохах, червона курточка, — дивився й не міг зібратися з думками. Все переплуталося в голові, то вже були не думки, а емоції, якісь дикі почування. Тлум, галас, крик… З острахом і з якоюсь щемливою насолодою він відчув, що втрачає контроль над собою.

— Клар-о!

Хрипкий вигук упав на притолочену траву. Вона почула, але не обернулася, не відповіла. Боїться?.. Так, вона злякалась, боїться його! Йому пересохло в горлі.

— Клар-о! Зажди!

Зірвався з місця, немовби його підкинуло пружиною, кинувся навздогін. Червона курточка мерехтіла серед зелені, не зупинялася. Ах, так, ну гаразд!.. Густа висока трава хапала за черевики, та він мчав, далеко викидаючи ноги вперед. Щось було в ньому дике, інстинктивне. Наздогнати, хай хоч що вхопити за тендітні плечі… О, тоді не буде в її очах сміху. Знатиме, як сміятися!

Відстань між ними скорочувалась, але й до апарата їй було недалечко — хвилина–друга, і вона вскочить у відкритий люк. Тоді він упав, пірнув у траву. Клара озирнулась і, не побачивши його, зупинилась, наледве переводячи подих. Певне, її зацікавило: де він дівся? А він плазом, плазом по землі та як схопиться! Клара скрикнула і кинулася чимдуж до апарата. Та він ближче тепер був до неї, ніж рятівний «Парасоль»; вже його тінь упала їй під ноги. Дівчина напружує останні сили, але він таки наздоганяє! І в цю мить Клара впала йому під ноги. Чи послизнулась, чи навмисне, але, падаючи, згорнулась в клубочок, і коли Нихифор полетів сторчголов, одразу скочила і за мить опинилася в апараті. Клацнула плита люка, забринів антигравітатор, і «Парасоль» шугнув у небо.

Спочатку Никифор не збагнув, що сталося. Потім лютим оком зиркнув угору, на «Парасоль» — пальці вирвали жмут трави. Ех! Ну, нічого, не втечеш! Кинувся до свого апарата — хіба ж не знає, куди вона подасться? Звичайно, до своєї вілли. їй і на думку не спало, що він наважиться вдертися туди без її дозволу. А нащо йому дозвіл? Він сам собі дозволяє… Він доб’ється свого!

Лють, дика лють не полишала юнака й на мить. Женучи свого апарата по найкоротшій лінії до Клариної вілли, черкаючись об верховіття дерев. Никифор мав на думці одне: зловити Клару в свої руки, побачити, як в її зіницях проступає жах…

Так воно й вийшло: доки вона ширяла десь у високості, Никифор спустився коло її вілли, поставив апарат у вечірній тіні палісадника й прокрався на веранду.

— Клари немає вдома. — Никифор аж здригнувся від несподіванки. Оці ще електронні пенати! Може, вимкнути? Ні, не треба, це її може насторожити.

— Гаразд, я почекаю, — сказав якомога спокійніше і додав: — Никифор Ярковий. — Пройшов у хол, присів навпроти входу. Оце буде для неї несподіванка!

Осатанів юнак, тамує лють, стискуючи кулаки, важко дихає, хмурить брови, пробуравлює очима прозору призму дворика. Зловтіха розпирає йому серце: хіба ж вона сподівається на таку зустріч? Авжеж, що ні. Утекла, випурхнула з його рук, відштовхнула, образила, їй, бач, нема про що говорити з ним… Зажди, моя пташко, ти ще відчуєш, яке то шалене Никифорове кохання! Самолюбство?.. Пиха?.. Гордощі?.. Нехай. Раз на світі живеш! Багато дівчат? А я вибрав тебе, тільки тебе…

Довго довелося сидіти хлопцеві камінцем, хвилини здавалися годинами. Нарешті вона прилетіла. Іде… Червону куртку в руці несе. Жарко? Хода в’яла, на обличчі втома, але ніякої настороженості. Іди вже, підходь ближче!

Та раптом обізвалися пенати:

— Никифор Ярковий чекає в холі!..

Що тут сталося з нею! Здригнулася, завмерла, мабуть, не повірила своїм вухам. А коли вздріла його у дверях, всміхнулась якось безпорадно, по-дитячому; миттю в його свідомості промайнув жаль до неї. Може, облишити? Ні, вона мусить, мусить відчути! Кров шугнула йому до скронь, забурхала в усьому тілі.

— Ник, чого тобі?

Ага, пополотніла, злякалася?

— Схаменися, Ник!

Вхопив її за плечі.

— Так, значить, нема про що говорити?

— Пусти, гидота!

Несподівано вона розмахнулась і вдарила його по щоці. Цього він аж ніяк не сподівався. Відсмикнув руки, закліпав довгими віями, роззявив рота.

— І з отакою нікчемою я була знайома! — не втрималась Клара. — Ти усвідомлюєш, що став на шлях злочину? Особа недоторкана, житло недоторкане — знаєш?

Никифор струсив із себе миттєве заціпеніння, випнув груди:

— Усвідомлюю, все усвідомлюю і знаю!

Його руки знову потяглися до неї. Клара зненацька кинула свою куртку йому на голову — як на бичка в стародавніх фільмах — і відскочила. Наче клубок вогню, він пожбурив ту куртку собі під ноги, кинувся до дівчини.

— Злочинець! — закричала Клара, вбігши в помешкання.

І пенати одразу ж оголосили:

Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ.
 
 
вгору